Виробничий процес ремонту машин

Виробничий процес ремонту машин — це сукупність дій людей і знарядь виробництва, які виконуються у певній послідовності і забез­печують повернення роботоздатності спрацьованим машинам, ме­ханізмам або деталям, що втратили її під час експлуатації.

Виробничий процес на ремонтному підприємстві охоплює всі ета­пи ремонту машини, агрегату або деталі: організаційно-технічні, по­стачальницькі, технологічні та ін. Він має відношення також до підрозділів підприємства, до цеху, відділу чи дільниці. Розрізняють виробничий процес, наприклад, розбірно-мийного відділу (дільниці), механічного, зварювально-наплавочного, складального та ін.

Технологічний процес— це частина виробничого процесу, що вклю­чає дії по послідовній зміні стану об’єкта ремонту або його складових частин при відновленні їх роботоздатності. Прикладом технологічно­го процесу можуть бути розбірні і складальні роботи, відновлення де­талей наплавлюванням, механічною обробкою, полімерними матеріа­лами та іншими способами. Технологічний процес має відношення як до деталі, так і до агрегату або машини. Він складається з кількох технологічних операцій.

Технологічний процес на ремонтних підприємствах виконується у вигляді типового, маршрутного й операційного, які відрізняються один від одного за такими ознаками.

Типовий технологічний процес розробляється для усунення одна­кових дефектів групи деталей із загальними конструктивними ознака­ми. Він характеризується єдністю змісту і послідовності більшості тех­нологічних операцій та переходів, які однаково застосовуються для будь-якої деталі певної групи. Наприклад, виправлення валів і осей, вібродугове наплавлювання, хромування або насталювання та ін.

Маршрутний технологічний процес виконується за документацією, у якій зазначають тільки послідовність технологічних операцій без характеристики переходів та режимів обробки.

Операційний технологічний процес виконується за документацією, у якій операції подані із значенням переходів і режимів обробки.

Технологічна операція — частина технологічного процесу, яку ви­конують на одному робочому місці.

Операція — основна планова і розрахункова одиниця на ремонт­ному підприємстві. Вона містить такі елементи: установку, позицію, технологічний і допоміжний переходи, робочий та допоміжний ходи.

Установка — частина технологічної операції, що виконується при незмінному положенні оброблюваної деталі або збірної одиниці, яку розбирають чи складають. Наприклад, операцію розбирання масля­ного насоса двигуна, закріпленого в пристрої, виконують за одну уста­новку, але в процесі розбирання масляний насос може змінювати своє положення в пристрої за допомогою поворотних засобів, тобто займа­ти в процесі розбирання різні позиції.

Позиція — це фіксоване положення, яке займає незмінно закріп­лена оброблювана деталь або збірна одиниця разом з пристроєм від­носно інструмента або нерухомої частини обладнання.

Технологічний перехід — це закінчена частина технологічної опе­рації, яка характеризується постійністю застосовуваного інструмента і поверхонь, утворюваних обробкою або роз’єднуваних (з’єднуваних) при розбиранні (складанні). Наприклад, під час токарної операції обробка різцем однієї поверхні або одночасна обробка кількома різ­цями кількох поверхонь, але при незмінному положенні деталі і різ­ців, буде одним переходом. Порушення цього стану зміною положен­ня деталі і різця зумовлює новий перехід. При розбірно-складальних роботах одним переходом буде частина операції, що виконується над одним певним спряженням при незмінному інструменті. Перехід може виконуватися за один або кілька робочих ходів. В результаті вико­нання технологічного переходу змінюються форми, розміри, шорст­кість поверхні деталі або склад і стан збірної одиниці.

Допоміжний перехід — це закінчена частина технологічної опера­ції, що поєднує в собі послідовні дії працівника і (або) обладнання, які не супроводжуються зміною форми, розмірів і стану деталі або збірної одиниці, але потрібні для виконання технологічного переходу (наприклад, зміна установки, заміна і зміна положення різця, інстру­мента і т. д.).

Робочий хід — це закінчена частина технологічного переходу, що складається з одноразового переміщення інструмента відносно оброб­люваного виробу, яке супроводжується зміною складу і стану збір­ної одиниці або зміною форми, розмірів і шорсткості поверхні деталі.

Допоміжний хід — закінчена частина технологічного переходу, що складається з одноразового переміщення інструмента відносно оброб­люваного виробу, яке не супроводжується зміною складу і стану збір­ної одиниці або зміною форми, розмірів і шорсткості поверхні деталі.

Робоче місце — ділянка виробничої площі, оснащена обладнанням, потрібним для виконання певної операції або роботи.

Структура виробничого процесу

Типи виробництв. Тип виробництва в основному характеризуєть­ся особливостями виконання технологічних операцій на робочих міс­цях, рівнем їх спеціалізації і питомою вагою робіт, виконуваних на спеціалізованих робочих місцях, від загального обсягу ремонтних ро­біт. Розрізняють три основних типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується виконанням ремонту не­великих партій або окремих об’єктів, різних за конструкцією та обся­гом робіт; використанням універсального устаткування, високою ква­ліфікацією робітників і високою собівартістю ремонту. До цього типу виробництва можна віднести центральні ремонтні майстерні госпо­дарств і районні майстерні загального призначення. При одиничному виробництві організовують обмежену кількість робочих місць, на яких виконують велику кількість неповторюваних технологічних операцій. Верстатне універсальне устаткування безперервно переналагоджують для виконання різних операцій, а спеціальне — простоює. Це вироб­ництво характеризується, як правило, низьким рівнем механізації, ве­ликим обсягом ручних і підгоночних робіт; об’єкт тривалий час пере­буває в ремонті.

Серійне виробництво, на відміну від одиничного, характеризуєть­ся різким скороченням номенклатури виготовлюваної продукції і збіль­шенням партій (серій) однойменних об’єктів. При такому виробництві збільшується кількість робочих місць, а кількість технологічних опе­рацій, виконуваних на одному робочому місці, зменшується. Це дає можливість оснащувати робоче місце (крім універсального) спеціаль­ним (на одну операцію) обладнанням, а періодично повторювані опе­рації дають змогу краще завантажити і використати обладнання. До цього типу виробництва можна віднести спеціалізовані майстерні по ремонту тракторів, двигунів, автомобілів тощо.

Із збільшенням програми ремонту однойменної продукції збільшу­ється кількість робочих місць, краще використовується обладнання і відповідно знижуються трудомісткість та собівартість ремонту і під­вищується його якість.

Масове виробництво характеризується тим, що одне підприємство випускає один вид продукції у великій кількості і безперервно протя­гом тривалого часу. При масовому виробництві ще більше зростає кількість робочих місць і кожне місце оснащується спеціалізованим обладнанням для виконання однієї операції. В результаті досягають високого ступеня спеціалізації, механізації і використання обладнан­ня, різкого зниження трудомісткості, собівартості й перебування об’єк­та в ремонті, підвищення якості ремонту. До цього типу виробництва можна віднести деякі великі мотороремонтні підприємства з річною програмою в кілька десятків тисяч одиниць.

Розподіл виробництва за типами дуже умовний, оскільки навіть на одному великому підприємстві в окремих його підрозділах, цехах і дільницях організація виробничого процесу може відповідати масово­му потоковому типу виробництва, а в інших підрозділах — серійному.

Структура виробничого процесу на ремонтному підприємстві вели­кою мірою залежить від найменування і конструктивних особливостей ремонтованих об’єктів.

Поєднання в машинах різних збірних одиниць, відокремлених од­на від одної (агрегати, вузли), дає можливість розчленовувати вироб­ничий і технологічний процеси їх ремонту на окремі операції, що ви­конуються одночасно (паралельно). Таке розчленування дає змогу значно розширювати фронт роботи і скорочувати час перебування об’єкта в ремонті.

Ступінь розчленування виробничого процесу ремонту машини за­лежить від конструкції і програми, тобто від типу виробництва. Із збільшенням програми виробничий процес розподіляється на більшу кількість операцій.

Якщо машина складається з певної кількості легко відокремлюва­них елементів, то й виробничий процес більш чітко розчленовується на операції, які можна виконувати паралельно.

Незважаючи на велику кількість марок машин, типів і розмірів ремонтних підприємств, виробничий процес ремонту тракторів й авто­мобілів складається з таких основних частин і операцій:

  1. прийом у ремонт;
  2. зовнішнє очищення і миття;
  3. розбирання машин на агрегати, вузли і деталі;
  4. миття і дефектація деталей;
  5. відновлення деталей і комплектування вузлів та агрегатів;
  6. складання, регулювання, обкатка та випробування вузлів, агрега­тів і машини в цілому;
  7. фарбування і здача відремонтованої машини (агрегату) замовни­ку або на склад.

Після зовнішнього очи­щення та миття машину розбирають на агрегати і вузли. Частину аг­регатів і деталей відправляють в ремонт на інші спеціалізовані підприємства. Найчастіше це двигуни, агрегати гідравлічної систе­ми і електроустаткування; при ремонті двигунів — це агрегати палив­ної апаратури, а при ремонті автомобілів — передні й задні мости, іноді коробки передач і рульове керування.

Агрегати, що залишилися, розбирають на деталі, потім їх миють і відправляють на дефектацію.

Деталі, придатні для експлуатації без ремонту, надходять на склад комплектування; деталі, які потребують ремонту, направляють у від­повідні цехи або дільниці по відновленню деталей, а звідти — також на склад комплектування. Непридатні деталі відправляють у метало­лом. Склад комплектування забезпечує деталями всі лінії і пости складання вузлів, агрегатів та машини в цілому.

Агрегати складають на окремих спеціалізованих лініях, що мають відповідне обладнання та інструмент.

Загальне складання машин виконують, як правило, на потоковій лінії, на яку першими надходять відремонтована рама або корпуси трансмісій (колісних тракторів).

Відремонтовану машину відправляють на майданчик (склад) го­тової продукції, з якого її передають замовнику.

Методи і види організації ремонту машин

Методи ремонту. Велика різноманітність ремонтних підприємств і типів виробництв у ремонтній базі сільського господарства є причи­ною багатьох форм взаємозв’язку між ними. Наприклад, центральні ремонтні майстерні господарств, що займаються переважно поточним ремонтом, і ремонтні майстерні загального призначення, де викону­ються поточні й капітальні ремонти, частину агрегатів, вузлів і навіть деталей (рами, блоки, опорні котки, ланки гусениць та ін.) направля­ють у спеціалізовані ремонтні підприємства і технічні обмінні пункти, а звідти одержують відремонтовані.

Спеціалізовані підприємства також кооперуються між собою. На­приклад, багато мотороремонтних підприємств не ремонтують дизель­ну паливну апаратуру і електрообладнання, а одержують їх з інших відповідних спеціалізованих ремонтних підприємств.

Існує ще багато інших форм взаємозв’язку між ремонтними під­приємствами, що й визначило різні методи організації виробничого процесу ремонту машин.

Бригадний метод ремонту, або, інакше, одиничний, застосовують при одиничному типі виробництва. Він характеризується тим, що кож­ний тракторист (водій) або група (бригада) робітників ремонтують одну (свою) або бригадну машину повністю. Це один з найбільш за­старілих методів, його іноді застосовують у невеликих майстернях колгоспів і радгоспів. При цьому методі тільки окремі верстатні, зва­рювальні або ковальські роботи виконуються іншими робітниками. Бригадний метод ремонту характеризується низькою продуктивністю праці, низькою якістю ремонту, тривалим перебуванням машини в ре­монті і високою вартістю процесу.

Вузловий метод ремонту полягає в тому, що окремі технологічні процеси ремонту характерних вузлів, а також процеси розбирання (складання) машини виконують на спеціалізованих робочих місцях, які оснащують спеціальним обладнанням, пристроями та інструмен­том. Робочі місця розміщують у послідовності, яка відповідає техно­логічному процесу ремонту, щоб зменшити зайве транспортування де­талей, вузлів і матеріалів. Усі зварювальні, мідницькі, ковальські і верстатні роботи виконують у відповідних відділеннях (дільницях).

Вузловий метод також належить до одиничного типу виробництва, але як більш високий ступінь організації ремонту широко застосову­ється в майстернях колгоспів і радгоспів, а також районних майстер­нях загального призначення. Кількість організовуваних робочих місць з постійними робітниками залежить від обсягу виконуваних робіт і розмірів майстерні, тобто від потужності ремонтного підприємства. Чим більша річна програма підприємства, тим кращі умови для орга­нізації вузлового методу і тим більше створюється робочих місць. При цьому методі машина менше часу перебуває в ремонті, оскільки більшість її вузлів і агрегатів ремонтується одночасно, тобто пара­лельно. Закріплення постійних робітників на одному робочому місці дає можливість підвищити їхню кваліфікацію, краще використовувати обладнання, підвищити продуктивність праці і якість ремонту.

Потоковий метод характеризується розчленуванням технологічно­го процесу ремонту на окремі операції, що виконуються постійними робітниками на відповідних робочих місцях, розміщених на потоковій лінії. Машина (агрегат), що перебуває в ремонті, при складанні пе­реміщується від одного робочого місця до іншого спеціальними транс­портними засобами конвейєрного типу або вручну по рольгангах, рей­ках, на візках та іншими способами.

При потоковому методі ремонту можна досягти найвищого ступе­ня спеціалізації, високої продуктивності праці і якості ремонту та низької собівартості ремонтних робіт.

Потоковий метод організації ремонту застосовують у великих спе­ціалізованих майстернях і на ремонтних заводах із серійним та ма­совим типами виробництва.

Потоково-вузловий метод ремонту застосовують у порівняно не­великих спеціалізованих і великих загального призначення ремонтних підприємствах з одиничним та серійним типами виробництва. При цьому методі частину ремонтних робіт виконують за вузловим методом, без розчленування на окремі операції, а частину складальних робіт проводять на потоці.

Види організації ремонту. При всій різноманітності ремонтних під­приємств, машин, типів виробництв і методів ремонту застосовують три види організації ремонту: знеособлений, незнеособлений і агре­гатний.

Знеособлений ремонт — це така організація виробництва, при якій усі придатні для експлуатації або відновлені деталі розібраних ма­шин (агрегатів), що надійшли в ремонт, при складанні ставлять на будь-яку машину (агрегат). Знеособлений ремонт широко застосову­ють майже на всіх спеціалізованих ремонтних підприємствах при по­токовому і потоково-вузловому методах ремонту, оскільки він значно спрощує організацію виробництва, хоч і має істотні недоліки. Припрацьовані придатні пари деталей розкомплектовують і під час скла­дання з’єднують з деталями різного ступеня спрацьованості, а не припрацьовані — одну до одної. В результаті дальшого припрацювання процес зношування прискорюється й довговічність машини (агрегату) значно знижується. Крім того, знеособлений ремонт утруднює можли­вість організації серед механізаторів стимулювання за збереженість машин, оскільки після кожного чергового ремонту машина має інші вузли й агрегати, які невідомо скільки часу пропрацювали на інших невідомих машинах.

Незнеособлений ремонт. При такому виді організації ремонту всі придатні і відновлені деталі, вузли й агрегати ставлять на ту саму машину (агрегат), з якої вони були зняті при розбиранні. Організува­ти незнеособлений ремонт на спеціалізованих підприємствах з вели­ким обсягом робіт і потоковим виробництвом дуже важко. Тому та­кий ремонт здебільшого організовують у майстернях колгоспів та рад­госпів і в районних майстернях загального призначення. Перевагою його є те, що всі припрацьовані придатні пари деталей не розкомплек­товують і встановлюють у ті самі корпусні деталі й на ті самі машини, в результаті чого залишковий ресурс деталей використовується пов­ністю. При таких умовах значно легше організувати серед механіза­торів стимулювання за збереженість машин.

Агрегатний ремонт — такий вид організації ремонту, при якому несправні вузли й агрегати замінюють новими або заздалегідь відре­монтованими. При агрегатному ремонті весь процес зводиться до де­монтажно-монтажних робіт, пов’язаних із заміною агрегату. Такі ро­боти можна виконувати в невеликих майстернях. При цьому різко ско­рочуються простої машини в ремонті і підвищується його якість.

Вузли й агрегати можна віддавати в ремонт на спеціалізовані під­приємства.

Цей вид організації широко застосовують при ремонті автомобілів, оскільки сучасні автомобілі легко розчленовуються на агрегати (дви­гун, передній міст, задній міст тощо). Його починають застосовувати і під час ремонту тракторів, але не так широко, як при ремонті авто­мобілів, бо трактор значно важче розчленувати на окремі збірні оди­ниці.

Недоліки агрегатного ремонту такі самі, як і при знеособленому ремонті. Заміна збірних одиниць іншими призводить до знеособлення всієї машини.

Контрольні запитання

  1. Що називають виробничим і технологічним процесами та яка між ними від­мінність?
  2. Що таке технологічна операція і які елементи в неї входять?
  3. На які типи поділяють ремонтне виробництво?
  4. Яка відмінність між одинич­ним серійним і масовим виробництвом?
  5. Які методи і види організації ремонту машин застосовують на ремонтних підприємствах?