Основи читання машинобудівних рисунків

М. І. Калінін говорив: «Уміння розуміти рисунок у величезній мірі полегшує вивчення інструмента, верстата, машини і різних складних агрегатів». Рисунки є мовою техніки, тому для швидкого і глибшого оволодіння кваліфікацією необхідно навчитися читати їх. По машинобудівних рисунках у виробництві виготовляють окре­мі деталі, провадиться складання вузлів і машин. Роблячи рису­нок, конструктор продумує цілий комплекс питань, зв’язаних із складанням, економічністю і доцільністю машини, яку ви­пускають.

При виконанні рисунків керуються правилами державного загальносоюзного стандарту (скорочено ГОСТ). В 1953 р. вийшло з друку нове видання стандартів на рисунки в машинобудуванні: ГОСТ 3450—52; 3456—52; 3457—46; 3458—52; 3465—52; 3466—52 і 2940—52, яких необхідно додержуватись в усіх випадках машино­будівного креслення.

Види машинобудівних рисунків

Рисунки створюються для різних цілей і мають різний зміст. Звичайні виробничі рисунки в залежності від вигляду зображува­них предметів ділять на:

  1. Детальні — зображення окремих деталей з різними даними для їх виготовлення і контролю.
  2. Складальні — зображення виробів, груп, підгруп чи вузлів разом з необхідними даними для їх комплектування, складання, обробки і контролю.
  3. Загальні — зображення виробів, груп, підгруп чи вузлів з основними їх характеристиками.
  4. Габаритні — зображення контурів виробу чи його складових частин з габаритними, установочними і приєднувальними роз­мірами.
  5. Монтажні — зображення контурів виробу чи його скла­дових частин з усіма необхідними даними і вказівками для уста­новки виробу на місці його монтажу.
  6. Табличні — зображення однотипних деталей (вузлів, груп чи виробів), на яких всі змінні розміри позначені буквами, а числові значення букв наведені в таблиці.

За цільовим призначенням і характером використання рисунки ділять на:

    1. Ескізи — зображення, виконані від руки, що містять всі необхідні дані для виготовлення зображуваних предметів. Ескізи звичайно використовуються для створення робочих рисунків.
    2. Оригінали — рисунки, виконані в олівці чи тушшю на будь- якому матеріалі (папері, пергаменті, картоні і т. п.).
    3. Зразки — рисунки, виконані на матеріалі, що дозволяє зні- мати копії з допомогою світлокопіювання,фотографування і т. п. (калька, фотопластинка, фотоплівка та ін.).
    4. Дублікати — копії зразків, виконані без змін на кальці.
    5. Копії — рисунки, виготовлені на світло- чи фотопапері за зразками чи дублікатами.

«Німі» — це рисунки типових деталей, на яких пізніше про­ставляють розміри та інші дані. Служать вони для прискореного випуску робочих рисунків.

 

 Розташування видів (проекцій) на рисунку

 

Рисунок повинен давати чітке уявлення про всі розміри і форми зображуваного предмета. Звичайно в машинобудівних рисунках

Креслення деталі в різних проекціях

Креслення деталі в різних проекціях

для зображення предметів на площині використовується метод ортогональних проекцій, для чого деталь розміщують в просторі,

порядок розміщення проекцій на рисунку

порядок розміщення проекцій на рисунку

обмеженому шістьма взаємно перпендикулярними площинами. На площинах виходять зображення видів деталі, що проектується з шести сторін (рис. 39).

Види чи проекції на рисунку називаються: «Головний вид», «Вид зверху», «Вид зліва», «Вид справа», «Вид знизу», «Вид ззаду». Головним видом називається проекція на фронтальній площині. Звичайно проектовану деталь розташовують так, щоб головний вид давав найбільш чітке уявлення про форму деталі та її розміри і забезпечував найкраще використання рисунка.

На рисунку треба робити якнайменше проекцій, але так, щоб вони забезпечували необхідне уявлення про зображуваний предмет.

Розріз

Розріз

Запам’ятайте правило,розміщення проекцій на рисунках (рис.40). Звичайно на рисунках підписується тільки вид ззаду. Решта зо­бражень виконується без назви. Якщо дається зображення без проекційного зв’язку з головним видом, то на ньому роблять напис («Вид за стрілкою А» або «Вид за стрілкою Б»).

Розрізи та перерізи

Щоб зобразити внутрішні форми предмета, дають проекції з розрізами та перерізами. Розрізом називається таке зображення предмета, коли частина його умовно відокремлюється і накреслюєть­ся те, що розташовано в січній площині та за нею.

ГОСТ дозволяє на розрізі виробу зображувати не все, що роз­ташовано за січною площиною, а тільки необхідне. Якщо дається розріз в одній з проекцій, то інші проекції можна давати без розрізів (рис. 41).

Перерізом називається фігура, яку дістанемо при пересіченні де­талі січною площиною. Площина перерізу виділяється штриховкою.

Розрізи симетричних деталей на рисунках не надписуються. При складному розрізі або коли січна площина не збігається з віссю си­метрії деталі, розріз позначають буквами або стрілками, які пока­зують напрямок його. Проекції розрізів у таких випадках надпи­сують: «Розріз по АОБ» або розріз по «ББ» (рис. 42).

Перерізи поділяються на вине­сені та накладені.

Винесені перерізи розташову­ють поза контуром деталі на про­довженні лінії перерізу (рис. 43). Рис. 41. Зображення розрізу.

Накладені перерізи збігаються з проекцією деталі (рис. 44). Користуватися накладеними перерізами не рекомендується.

Вириви, обриви та розриви

Коли необхідно виявити тільки частину внутрішніх обрисів предмета, то вживають вирив (рис.45). Якщо накреслюваний предмет не вміщується в формат, то допускають зображення його розривом (рис.46). Часто нема потреби давати повну проекцію зображуваної деталі. Часткову проекцію називають обривом (рис.47).

Позначення розрізів на рисунку

Позначення розрізів на рисунку

Розміщення накладених перерізів

Розміщення накладених перерізів

як позначається обрив на кресленні

як позначається обрив на кресленні

позначення розриву в кресленні

позначення розриву в кресленні

Штриховка

Щоб надати рисунку більшої наочності, розрізані частини деталей виділяють штриховкою. Для всіх металів, застосовуваних у машинобуду­ванні (сталь, чавун, бронза та ін.), вид штриховки одинаковий: тонкі паралельні лінії, що мають нахил 45° до лінії контура.

Для всіх перерізів однієї і тієї ж деталі штриховку наносять з нахилом в один бік. Коли розріз проходить через стик двох поверхонь, то на одній поверхні  штриховка наноситься в один бік, а на другій — в другий бік.

умовні позначення матеріалів в кресленні

умовні позначення матеріалів в кресленні

Стандартами передбачаються різні штриховки для різних матеріалів (рис. 48).

Нанесення розмірів

За рисунком виготовляють деталі, тому на ньому повинні буту всі розміри, що визначають конфігурацію деталі.

Розміри деталі наносять на рисунку за правилами, встановле­ними ГОСТом. Розмір деталі ставлять в розриві розмірної лінії або вище від неї.

Розміри в машинобудуванні завжди визначаються в міліметрах, а тому одиниця вимірювання не вказується.

Як ми вже знаємо, на рисунках завжди проставляють дійсні розміри незалежно від масштабу.

Нанесення розмірів показано на рис. 49.

Приклад позначення розмірів

Приклад позначення розмірів

Позначення чистоти поверхень. Всяка оброблена поверхня має нерівності. Іноді ці нерівності не мають особливого значення і їх не позначають, але на стикових поверхнях деталей величину нерів­ностей треба позначати.

На рисунках завжди проставляють групу та клас чистоти обробки поверхні.

Група чистоти поверхні позначається рівнобічними трикутни­ками, які мають висоту не менше 2,5 мм. Праворуч від трикутни­ків ставлять цифру, яка показує клас чистоти.

Трикутники ставлять вершиною на лінії видимого контура де­талі або на допоміжні виносні лінії, які є продовженням лінії контура.

Якщо всі поверхні деталі мають однакову чистоту поверхні, то в правому верхньому кутку рисунка ставиться позначення цієї чистоти, до якого додають слово «кругом». В тому випадку, коли більша частина деталі має однакову чистоту, то знак цієї чистоти ставиться в правому верхньому кутку рисунка з написом «решта». На ту частину поверхень, які мають іншу чистоту, ніж проставлена у верхньому правому кутку рисунка, наносять позначення відповідної чистоти (рис. 5С).

Якщо поверхня підлягає спеціальній обробці (шабруванню, пофарбуванню, нікелюванню та ін.), то це показують написом, який роблять над знаком чистоти.

Якщо поверхня підлягає спеціальній обробці (шабруваншо, пофарбуванню, нікелюванню та ін.), то це показують написом, який роблять над знаком чистоти.

Позначення розмірів з допусками

Проставлений на рисунку розмір при обробці деталі не можна виконати точно. Завжди одер­жують розмір з більшими або меншими відхиленнями від позна­ченого на рисунку розміру. За допомогою сучасної техніки можна, але важко виготовити деталь з точністю менше 1/1ооо частки мілі­метра. Тому конструктор проставляє на рисунку допустимі відхи­лення, в межах яких можуть коливатись розміри деталі (рис. 51). Різ­ниця між вказаними граничними розмірами називається допуском.

Приклад позначення чистоти поверхень

Приклад позначення чистоти поверхень

Якщо розміри двох де­талей лежать в межах до­пуску, проставленого на рисунку, то при складанні ці деталі можуть заміняти одна одну без додаткової пригонки, тобто можуть бути взаемозамінюваними. Про взаємозамінюваність буде розказано нижче.

Допуски позначають на рисунках згідно з ГОСТом 3457—46.

Розроблені також таб­лиці, за якими клас точно­сті позначають буквами А1; А2; А2а; А3; А3а; А4; А5; А7; А8; А9; В1; В2; В2а; В3; В3а; В4 і т. д.

На сполученій деталі позначають буквою рухому чи нерухому посадку. Сполученою деталлю називається деталь, яка входить або надівається на другу деталь, виготовлену за тим чи іншим кла­сом точності.

Позначення розмірів з допусками

Позначення розмірів з допусками

В залежності від посадки, з’єд­нання деталей буває з зазором або з натягом (про класи точності та посадки дивись в розділі «Допуски і посадки»). Клас точності або по­садки ставлять на рисунку зразу ж після номінального розміру в роз­риві розмірної лінії чи над нею. На рис. 52 перший розмір проставлений з класом точності, а до розміру 60 вказана посадка

Позначення граничних відхилень

Позначення граничних відхилень

При зображенні деталей у складеному вигляді граничні відхи­лення показують у вигляді дробу: в чисельнику ставлять позна­чення чи числові величини відхилень отво­рів або охоплюючої деталі, а в знаменнику— позначення чи числові величини відхилень охоплюваної деталі. На рис. 53 показано, що вал зроблено з напруженою посадкою, а отвір підшипника — за 2-м класом точ­ності.

Для позначення числових величин відхи­лень складених деталей застосовують напи­си, що пояснюють, до якої з деталей відно­сяться відхилення.

Якщо на рисунку проставлено розмір без граничного відхилення, то такий розмір на­зивається довільним. Алей довільні розміри обмежені загальносоюзними стандартними допусками.

Позначення нахилів та конусності

Коли поверхня деталі нахилена під певним кутом до другої по­верхні, то часто кут нахилу позначають від­ношенням (рис. 54).

Позначення нахилу

Позначення нахилу

Напис «1 :5» звичайно ставиться горизон­тально і показує, що на кожні 5 мм довжи­ни основи клина висота його збільшується або зменшується на 1 мм (відношення 1: 5 є тангенс кута нахилу верхньої площини від­носно основи).

Для конічних предметів вказують на рисунках конусність, тобто зменшення діаметра по висоті конуса (рис. 55).

Конусність дорівнює подвоєному нахилові. Напис «конусність 1: 5» показує, що діаметр ко­нуса зменшується на 1 мм через кожні 5 мм висоти.

Позначення конусності

Позначення конусності

Допустимі відхи­лення від правильної форми деталі

При виготовленні де­талі розміри останньої мають відхилення від номінальних розмі­рів, проставлених на рисунку, від чого змінюється і форма де­талі. Величина таких допустимих відхилень від форми позна­чається на рисунках особливими умовними знаками, які наведені на рис. 56—60.

На рис. 56 показано, як позначається непрямолінійність. Умовний знак на рис. 56 означає, що площина А може мати від­хилення від прямолінійності на кожні 50 мм довжини не більше 0,01 мм.

Непаралельність двох площин або двох осей отворів позначається так, як показано на рис. 57. Цифра 0,03 над знаком непаралельності по­казує, що допустиме відхилення па­ралельності площин А та Б плити або однієї осі отвору до другої не повинно перебільшувати 0,03 мм.

Неперпендикулярність двох ліній або площин позначається знаком, схожим на букву Т (рис. 58). На першому рисунку цей знак показує, що допустима непер­пеидикулярність однієї поверхні до другої становить 0,01 мм на 50 мм довжини, а на другому рисунку показана неперпеидикулярність торцевої поверхні до осі отвору. На рис. 59 показана допустима неспівосність осей двох отворів. Овальність циліндричних поверхень позначають написом, який ставиться паралельно осі (рис. 60). Допустима конусність циліндрич: них поверхень позначається як овальність або спеціальним значком (рис. 60, другий приклад).

рис-56-60

рис-56-60

Зображення зубчастого колеса

Зубчасті колеса застосовують в машинах для передачі оберталь­ного руху. Розрізняють циліндричні та конічні зубчасті колеса в залежності від того, на якій поверхні (циліндричній чи конічній) нарізані зубці.

Рисунок зубчастого колеса

Рисунок зубчастого колеса

На рис. 61 дається найпростіше зубчасте колесо. Як видно з рисунка, коло, яке проходить по виступах зубців, накреслюється товстою суцільною лінією. Цю лінію називають колом виступів. Коло, яке проходить по дну западин зубців, називається колом западин і накреслюється штриховою лінією. Між колами виступів та западин штрихпунктирною лінією по­казують так зване початкове коло. Це умовне коло. Безпосередньо на деталі його не видно. Знаходячись в зачепленні, зубці одного зубчастого колеса перекочуються по зубцях другого колеса і пере­дають йому обертальний рух. Тому, коли на рисунках показують зубчасті колеса в зачепленні, їх початкові кола завжди дотикаються одне одного.

 Позначення матеріалів, застосовуваних у машинобудуванні

На рисунках обов’язково позначають матеріал, з якого треба виготовити зображену деталь. Сірий чавун позначають, наприклад, так: чавун СЧ 18-36. Цей чавун застосовують для складних відливок. Буквами СЧ позна­чають сірий чавун, а двозначні числа характеризують механічні властивості даної марки чавуну. Перше число показує граничний опір матеріалу силам, які розтягають деталь та розривають її, друге число — опір силам, які згинають деталь та намагаються її переломити.

Сірий чавун буває таких марок: СЧ 12-28; СЧ 15-32; СЧ 21-40; СЧ 24-44; СЧ 28-48; СЧ 32-52.

Ковкий чавун позначають, наприклад, так: чавун КЧ 38-18. Буквами КЧ позначають ковкий чавун, а двозначні числа характе­ризують механічні властивості матеріалу.

Для виготовлення невеликих литих деталей, що несуть ударне навантаження, застосовують ковкий чавун таких марок: КЧ 38-18; КЧ 33-8; КЧ 35-10; КЧ 30-6.

Вуглецева інструментальна сталь буває восьми марок залежно від механічних властивостей: Ст. 0;Ст. 1;Ст. 2; Ст. 3;Ст. 4; Ст. 5; Ст.6 і Ст. 7. Приклад позначення: сталь Ст. 5. Буквами Ст. позна­чають скорочено «сталь», а числом — номер сталі. Високоякісна конструкційна вуглецева сталь позначається, наприклад, так: Ст. 45. Стандартом передбачені такі марки високоякісної інструментальної сталі: 0,8; 10; 15; 20; 25; 30; 35; 45; 50; 55, 60; 65; 70.;

Леговані сталі позначають двозначним числом, яке показує середній вміст вуглецю в сотих частках процента, і буквою, яка показує основні домішки: В — вольфрам; М — молібден; X— хром; Г — марганець; Н — нікель; С — кремній; Ф — ванадій; Ю — алюміній. Наприклад, сталь 40ХН має 0,40% вуглецю, близько 1 % хрому та нікелю.

Для позначення високоякісних марок сталей, які мають малий вміст сірки та фосфору, до марки сталі додають букву А. Наприклад: сталь 12ХНА.

Для позначення вуглецевих сталей ставиться буква У і цифра, яка показує середній вміст вуглецю в сотих частках процента. На­приклад, сталь У8 — вуглецева інструментальна сталь з вмістом вуглецю 0,8%.

Бронзи позначають буквами Бр і буквами, що.показують основні елементи сплаву, та цифрами, які показують середній процент вмісту цих елементів.

Значення букв в марках бронзи таке: О — олово; Н — нікель; А — алюміній; М — марганець; Ц цинк; С — свинець; Ж — залі­зо; К — кремній; Ф—фосфор. Наприклад, бронза БрАЖС 7—1,5 — це бронза, яка має близько 7% алюмінію, 1,5% заліза та 1% свинцю; решта — мідь.

Латунь позначають буквою Л. Основні домішки, що входять до складу латуні, позначають тими ж самими буквами, як і домішки бронзи. Якщо латунь має вміст цинку не більше 10%, то вона на­зивається томпаком і тоді за буквою Л треба ставити букву Т. Наприклад, ЛТ96—латунь-томпак, яка має в середньому 10% цинку.

Алюміній на рисунках позначається так: алюміній А1 (алюмі­ній застосовують трьох марок: А1; А2; АЗ).

Алюмінійові сплави бувають 13 марок і позначаються так: АЛ1; АЛ2; АЛЗ і т. д. аж до АЛ13:

Олов’янисті та свинцеві бабіти позначають буквою Б, до якої дописують цифру, яка показує процентний вміст олова, або букву, що показує назву домішки, яка характеризує дану марку бабіту. Наприклад, бабіт БН — нікельовий бабіт.

Види зображень деталі

Ескіз деталі. Ескізом називають зображення, яке виконують від руки, тобто без креслярського інструмента і без додержання точного масштабу. Розмірність частин зображеної деталі визна­чається на око, але розміри, проставлені на ескізі, повинні відпо­відати дійсним. За ескізом складається робочий рисунок деталі, а іноді виготовляється і сама деталь, тому на ньому повинні бути всі дані, необхідні для виготовлення деталі. Виготовлення ескіза дозволяє при найменшій затраті часу одержати зображення деталі з усіма її даними. Ескіз треба виконувати акуратно, додержуючись усіх правил креслення та пропорцій зображуваної деталі, але не треба виконувати ескізи в малому масштабі, бо це утруднює про: ставлення на ньому всіх потрібних розмірів.

При виготовленні ескізів слід додержувати встановленого по­рядку:

  1. Деталь оглядають, визначають її головний вид, кількість проекцій, необхідних для того, щоб можна було уявити собі її форму та розміри, а також розташування цих проекцій (розрізів, перерізів) на заготовленому аркуші паперу.
  2. Проводять всі осьові та центрові лінії.
  3. Наносять на кожній проекції контурні лінії зовнішнього обрису деталі.
  4. Наносять лінії невидимого контура.
  5. Проставляють виносні та розмірні лінії, а також позначають чистоту обробки поверхень.
  6. Після вимірювання деталі проставляють всі необхідні роз* міри (тип різі, величину фасок та ін.).
  7. Наносять штрихові лінії на розрізи та перерізи, виносять пояснювальні написи (наприклад: свердлити та нарізати при складанні; підточити по місцю і т. д.), заповнюють всі графи штампа.

Після цього звіряють ескіз з деталлю.

На рис. 62 дається робочий ескіз деталі.

Робочий рисунок деталі. Робочий рисунок деталі викону­ють за допомогою креслярського інструмента. На ньому дається графічне зображення деталі та наводяться всі відомості, не­обхідні для виготовлення деталі. Кількість проекцій деталі по­винна бути мінімальною, але достатньою для повного розуміння рисунка.

Так, при зображенні тіл обертання іноді дають одну проекцію, а на рисунках крупних литих деталей (станин, корпусів та ін.) кількість проекцій доходить до 6, а кількість розрізів, перерізів, видів ще більша.

Робочі рисунки звичайно виконують за таким порядком:

  1. В залежності від розмірів та кількості проекцій деталі виби­рають масштаб та формат рисунка. Для великих складних деталей іноді робочий рисунок виконують на кількох аркушах.
  2. Накреслюють рамку і штамп рисунка та розміщують осі проекцій.
  3. Виконують за масштабом робочий рисунок деталі.

Робочі рисунки дивіться на рис. 63 та 64.

Складальний рисунок деталі. За складальними рисунками про­вадять складання вузлівта виробів з окремих деталей. Іноді складені вузли додатково обробляють, наприклад, роблять свердління та нарізання різі, підгонку до місця, розвертання отворів у двох спря­жених деталях у складеному вигляді та ін.

Складальний рисунок повинен давати уявлення про роботу вузла або механізму, на ньому мають бути всі необхідні дані для прове­дення складання.

Звичайно на складальних рисунках головний вид виробу розмі­щують в робочому положенні. Кількість додаткових проекцій залежить від того, наскільки складним є виріб. Одну і ту ж деталь в усіх проекціях складального рисунка при розрізах та перерізах завжди штрихують в одному напрямку.

Розглянемо складальний рисунок (рис. 65).

В правому нижньому кутку є штамп та специфікація. На штампі вказано, що на рисунку зображені слюсарні лещата; з специфікації видно, що лещата складаються з 23 деталей.

 

Приклад робочого ескіза

Приклад робочого ескіза

Приклад робочого рисунка

Приклад робочого рисунка

Приклад складального рисунка

Приклад складального рисунка

Приклад робочого рисунка

Приклад робочого рисунка

З рисунка видно, що лещата зображені в двох проекціях. Го­ловний вид дано з двома виривами, а вид з лівого боку — з розрі­зом. Крім того, дано переріз по гвинту деталі.

На рисунку подані габаритні та установочні розміри лещат. До корпусу 1 з допомогою півкільця 11 та гвинтиків 22 приєднано гвинт З з трапецеїдальною різзю (трап. 22 х 5). До гвинта приєд­нується головка за допомогою штифта 17. Через головку проходить ручка 12. Щоб ручка не випала з головки, на кінці ручки надіто два розклепаних кільця 13. Гайка 4 прикріплена до повзуна 2 за до­помогою гвинта 23. За допомогою гвинта 14, плити 10. шайби 9 та гайки 20 лещата прикріплюють до стола або до верстака.

Коли обертають гвинт 3 за ручку 12, гайка 4 переміщується вздовж гвинта 3 і повзун 2 відходить від корпусу 1. Деталь зати­скують між губками 6.

Завдання для повторення

  1. Які ви знаєте види машинобудівних рисунків?
  2. Як поділяють рисунки за призначенням?
  3. Що таке масштаб?
  4. Як називають види проекцій на рисунку?
  5. Для чого креслять проекції з розрізами та перерізами?
  6. Що таке переріз?
  7. Коли наносять на рисунок вириви обриви та розриви?
  8. Для чого роблять штриховку?
  9. Яке значення мають розміри?
  10. Які основні правила проставляння розмірів?
  11. Як позначається чистота поверхень?
  12. Як позначають розміри з допусками?
  13. Як позначають нахили та конусність?
  14. Для чого застосовують зубчасті колеса?
  15. Якими умовними знаками позначають матеріали на рисунках?
  16. Що таке ескіз деталі?
  17. Як виконують робочі рисунки деталі?
  18. Для чого виконують складальні рисунки?
  19. Наведіть приклад складального рисунка і розкажіть яке його призна­чення.